Очисний каналізаційний комплекс-1 функціонує в Житомирі з 60-х років (допоки триває модернізація очисного комплексу-2 - цей майданчик є основним для очищення міських побутових та промислових стічних вод). Щодня на ОСК-1 очищається близько 35 000 м3 каналізаційних стоків. Роботу комплексу забезпечують десятки фахівців різних спеціальностей, зокрема й фахівці, у чиї обов'язки входить обслуговування та ремонт обладнання. Одним із таких є майстер із ремонту технологічного устаткування Владислав Тищенко, який у своєму інтерв'ю поділився цікавими фактами зі свого професійного та особистого життя, які засвідчують непересічний характер його особистості.



«Я працюю на очисних спорудах каналізації і займаюся ремонтом обладнання (насосів, редукторів, решіток, засувок), яке забезпечує очистку стоків. У нашому цеху більшість обладнання із 60-х рр, воно застаріле. Тим не менше устаткування потрібно утримувати в належному стані, аби забезпечувати його функціонування».

«Якщо обладнання виходить із ладу, то або ми самі займаємося його ремонтом, або відправляємо його на обслуговування у відділ головного механіка: у нас там є станки, верстати, за допомогою яких можна власноруч виготовити певні запчастини і провести складні ремонти».

«Дуже часто нам доводиться переробляти механізми, як-то кажуть «на колінцях». При цьому, звісно, доводиться «включати» кмітливість. Якщо якоїсь конкретної деталі немає, то наші слюсарі пробують її виготовити. Якщо і це не вдається – шукаємо, чим її можна замінити. Наприклад, на наших механічних решітках стоять деякі запчастини із…комбайна».

«Коли я прийшов на водоканал – я не вмів користуватися ні «болгаркою», ні зварювальним апаратом, ні іншими електроінструментами. В коледжі, університеті нам показують ці прилади, але ти все одно з ними не працюєш. Увесь свій досвід користування різноманітними інструментами я здобув на підприємстві. Ми постійно навчаємося чомусь новому, постійно стикаємося з важкими викликами і вчимося їх долати, опановуючи нові знання, відточуючи наявні навички».

«Мабуть, найважчий випадок у моєму професійному житті – це випадок, коли на повітродувці прорвало трубу і почало топити насосну, що призвело до того, що ми змушені були призупинити роботу усього очисного комплексу. Це сталося в п’ятницю. Звісно, ми не могли чекати до понеділка і для ліквідації цієї аварійної ситуації виходили у вихідні. Працювали безперестанку 3 дні поспіль з 8:00 до 20:00. У нас такого немає, що закінчився робочий день і ми можемо собі дозволити відкланятися і сказати: «Люблю, цілую, до побачення». Якщо щось не функціонує так, як має функціонувати, - ми працюємо доки не відновимо коректну роботу обладнання».

«Наші працівники  дуже часто спрацьовують на випередження – вони можуть визначити характер майбутньої поломки обладнання за звуком його роботи: насос працює, але ти за вібраціями насосу можеш визначити, що він уже «захворів» і потребує чи заміни якоїсь запчастини, чи ремонту».

«Я люблю таку роботу, люблю виклики. Для мене чим складніша робота – тим цікавіше працювати. Ти постійно думаєш: як це зробити? Як це зробити швидше? Ти завжди відчуваєш командний дух, згуртовану, злагоджену роботу усіх і кожного».



«У нас в цеху чудовий колектив. Ти прокидаєшся зранку – хочеш іти на ОСК. Немає такого, що ввечері приходиш і дякуєш Богу, що робочий день завершився, бо ти не любиш свою роботу. Незважаючи на те, що наша робота важка і не зовсім приємна (бо це каналізація) – ми її любимо».

«Найбільша «рукотворна» проблема, якої можна було б уникнути, якби люди відповідально користувалися каналізацією, – це ганчірки і вологі серветки, які потрапляють на очисні споруди. У трубопроводах, відстійниках усе це ганчір’я збивається і утворюється великий квач, який потім затампоновує насоси і вони виходять з ладу. Аби знову відновити їх роботу – насосні агрегати доводиться розбирати і наново складати. Ми вже 4 дні поспіль розбираємо насос, аби очистити його від сміття. Сьогодні робитимемо це знову».

«У 2019 році у нас із друзями виникла ідея проведення спільних велосипедних прогулянок-мандрівок. Уже через місяць у нас у всіх були велосипеди та завантажений додаток Strava, який фіксував наші активності. Додаток, створений спеціально для спортсменів, зберігає усю інформацію про твоє пересування: маршрути, дистанцію, час. Згодом я зацікавився катанням на велосипедах на далекі відстані. Є такі змагання, які називаються brevet – веломарафон (дослівний переклад – «диплом» або "посвідчення" яке підтверджує проходження дистанції). Бревет - це той самий веломарафон, але за особливими правилами. Дистанція цих марафонів починається з 200 км і доходить аж до 1200 км. Кожну відстань треба подолати за певний проміжок часу, наприклад дистанцію у 200 км потрібно проїхати за 13 годин 30 хвилин.  Варто зазначити, що формально в бреветах головним є не стільки результат, скільки сам процес: марафонець насамперед намагається перемогти самого себе долаючи таку велику дистанцію.  Кілька разів я брав участь у таких марафонах і в майбутньому сподіваюсь продовжувати ними займатися, а також покращувати свій результат.

 



«Найбільш цікавою для мене видалася велосипедна мандрівка на Київське водосховище або ще як його називають місцеві - Київське море. Ми із моїм товаришем, повантаживши на велосипед палатки, каремати, спальники, і подалися у цю подорож о 5 ранку, а прибули на місце – о 8 вечора. За цей день ми подолали трохи більше ніж 200 км. Було важко, але дуже цікаво. Це дуже гарна локація: скелі, природа, красиві краєвиди, – киянам дуже пощастило: за 50 км від столиці є надзвичайні місця для відпочинку».

«Коли у мене з’явився велосипед – наша область для мене відкрилася зовсім по-іншому. Я відвідав палаци Терещенків, Коростишівський каньйон, закинуті військові частини, водоспади Вчелька та Холодний, та багато інших не менш цікавих локацій – щоразу отримував неймовірне задоволення від відкриття нових місць».

«Наприкінці минулого року я почав активно займатися бігом. Взимку велосипедний сезон закінчується, а для бігу тобі байдуже, яка погода. Я собі встановив ліміт – щомісяця маю пробігти 200 км. У шкільні роки я займався рукопашним боєм, карате, танцями, акробатикою, плаванням, але ці активності, правду кажучи, тоді не так «затягували» мене, як велоспорт або біг нині. Зараз я намагаюся ставити перед собою нові цілі, встановлювати нові особисті рекорди.».