40 років лаборант хімічного аналізу Валентина Маліновська зранку поспішає на єдину улюблену роботу свого життя, яка дає їй усвідомлення своєї ролі у суспільстві. Валентина Йосипівна здійснює лабораторно-виробничий контроль якості води за хімічними показниками і розповідає, що, виконуючи свої посадові обов’язки у контрольно-вимірювальній, кожного дня почувалася щасливою від того, що перебуває на своєму місці.
“17 листопада 1981 року я розпочала свій трудовий шлях на підприємстві. На той момент чоловік моєї двоюрідної сестри працював тут головним інженером — саме він і запросив мене сюди на роботу. Я прийшла на водоканал у 18 років і досі тут працюю. Спочатку я працювала пробовідбірницею, потім — змінним лаборантом, і ось уже 28 років я займаю посаду лаборанта хімічного аналізу. Жодного разу в мене не виникало бажання кудись піти, навіть думки такої ніколи не виникало, — мені подобається моя робота, я її сумлінно та справно виконую. Я із задоволенням йду на роботу, і з задоволенням йду з роботи. Я живу своєю роботою і вдячна долі, що вона мене сюди привела. Мені досі не віриться, що я вже тут 40 років — це ціле життя, і я цим пишаюсь. У мене в трудовій буде 2 записи: “прийнята” та “звільнена” (сміється)”.
“Коли я прийшла працювати, то наша лабораторія лише розпочинала будуватись; управління, клуб, гараж та майстерні тоді ще знаходились на Набережній під скелями, а управління — на вулиці Трипільській. Все розбудовувалось на моїх очах. Колектив лабораторії завжди був роботящий, сумлінний, відповідальний, ми завжди брали участь у всіх заходах: чи то прибирання, чи концерт. З багатьма з тих, хто починав зі мною працювати, але вже пішли з підприємства, ми досі зберегли теплі дружні стосунки”.
“У далекому минулому лишилися часи, коли ми всім “лабораторним” колективом мили резервуари: одягали високі чоботи, старий одяг і виходили на роботу. Двічі на рік виконувалась промивка всіх 4-х резервуарів: 2 з яких на 5 000 м3, а інші 2 — на 20 000 м3. Щоб помити великі резервуари, іноді витрачали майже тиждень”.
“З водоканалом у мене пов’язано так багато спогадів! З приємністю згадую, як ми їздили в лабораторію Одеського водоканалу для обміну досвідом. Разом з тим, і до нас за досвідом приїздило багато водоканалів — наша лабораторія оснащена сучасними приладами, вона завжди вважалася однією із найкращих. Дуже запам’ятався той час, коли сталась аварія на чорнобильській АЕС, і ми з дозиметрами щодня чергували в Денишах і щогодини заміряли рівень радіації”.
“Зараз ми щодня робимо аналіз води за 17 показниками (каламутність, кольоровість, жорсткість, нітратна група, азотна група, окислюваність) — ми контролюємо якість води, яка подається в місто споживачам. Базуючись на результатах аналізів, які ми проводимо, технологи визначають необхідну кількість та дозування реагентів, які потрібні для “приготування” питної води”.
“Якщо під час проведення аналізів, наприклад, каламутність висока, я одразу повідомляю технологів, щоб внесли корективи в технологію очистки води. Цього року влітку ми стикнулись з проблемою підвищеного рівню марганцю в нашому водосховищі, і, як наслідок, отримали велику кількість скарг на мутність та кольоровість води в помешканнях наших споживачів. Тоді, коли я почала працювати, ми навіть не знали про те, що може бути така проблема з марганцем — річка була чиста”.
“Пам’ятаю, що у ті часи, коли я тільки почала працювати, ми стикнулися із такою проблемою: у дуже сніжну зима був паводок і прорвало греблю, в результаті чого ми отримали не воду, а болото — її каламутність становила 200 мг/дм3. Було дуже важко, але ми впоралися із цим викликом”.
“В житті було багато викликів, але я ніколи не залишалась з ними наодинці: у нас був дружній колектив, в якому ми завжди підтримували один одного. Зокрема, дуже гарні стосунки були з моїм начальником — Ларисою Миколаївною Варгалюк, яка вже декілька років тому пішла з підприємства, але ми досі продовжуємо спілкуватись, завжди вітаємо її з Днем Народження. У скрутних ситуаціях мені допомагала й інженер цеху водоводу Тамара Костянтинівна Ступакова”.
“Багато років з родиною відпочивали в Ялті, дуже любимо відпочинок в Криму. Для мене сім’я — найголовніше, всю себе я віддаю родині. Моєму сину Володимиру 37 років, а доньці Катерині — 31. Маю 3 внуків, яких дуже люблю. Один внук живе зі мною, тому зараз йому приділяю трошки більше уваги. Мене дуже зворушує, коли він говорить: “Бабуля, давай будемо займатись обнімашками” ))))). Усіх своїх онуків я люблю однаково сильно”.
