Після січневих атак на критичну інфраструктуру Києва місто на певний час перейшло в "аварійний" режим. Темрява. Відсутність води. Холод. У мороз просто неба, у воді, при світлі ліхтариків, без вихідних працюють аварійні бригади — місцеві та ті, хто приїхав на допомогу столиці з інших міст України. Серед них — фахівці житомирських "Теплокомуненерго" та водоканалу. Одні лагодять прориви та відігрівають труби на горищах і в підвалах, інші усувають протікання, працюючи у ямах, щоб тепло й вода повернулися у будинки.
Суспільному вдалося поспілкуватися з майстрами та побачити, як працює одна з таких бригад, і “зазирнути за лаштунки” відновлення комунальних мереж у Києві.
"Ми хочемо, щоб в усіх домівках була вода”
З бригадою водоканалу ми, на жаль, розминулися: поки я добиралася до Києва, вони вже поверталися у Житомир після тижня роботи без вихідних. Тож з керівником бригади, начальником цеху з експлуатації водопровідних мереж Житомирського водоканалу Олександром Ліпшею, ми зідзвонилися.
“Зараз не можу. У мене хлопці у ямі сидять. Я маю контролювати, щоб їх тут не завалило. Ввечері ми вже будемо перезмінюватися і їхати на Житомир, то набирайте і поговоримо”, — голос у слухавці серйозний і втомлений. Пізніше Олександр напише мені повідомлення: “Сподіваюся, я вас не образив”.
Працівник Житомирського водоканалу працює над усуненням аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надане Суспільному Олександром Ліпшею
Для аварійних бригад Житомирського водоканалу, за словами Олександра, такий виїзд не вперше: раніше вже виїжджали на відновлювальні роботи в постраждалі від російських атак міста, зокрема, в Ірпінь та Миколаїв. Роботу робили різну — від відновлення водопостачання до допомоги з закриттям вікон після обстрілів. Такі аварійні виїзди в інші міста для працівників водоканалу — добровільні. “Увечорі нам сказали, що треба їхати в столицю, допомагати з виконанням аварійних ремонтних робіт. Запитали хто хоче. Для людей це знайома повсякдення праця, тож вони відгукнулися. Ми зібрали бригаду: два слюсарі, один зварювальник і я очолив бригаду. Укомплектували автомобіль і о п'ятій ранку наступного дня вирушили у столицю. Тиждень ми працювали на зовнішніх мережах водопостачання. Тепер повертаємося додому, а тут нас замінить наступна бригада, поки орієнтовно також на тиждень. Якщо і надалі Київводоканалу потрібна буде допомога, то знову поїде бригада. Можливо це будемо знову ми, поміняємо їх через тиждень, можливо хтось інший”, — розповідає керівник бригади.
Олександр Ліпша. Фото надане пресслужбою водоканалу/Сніжана Герасимчук
Коли бригада збиралася в Київ, то ще трималися сильні морози. Олександр каже, що вони спочатку не знали, в яких умовах житимуть, тож готувалися до всього: брали спальні мішки, теплі речі, газовий балон, на якому можна приготувати їжу. Навіть до ночівлі в аварійній машині були готові.
“В будь-якій поїздці найважче моральне питання — це невідомість. Оці нюанси: де ти будеш жити, як ти будеш жити, в яких умовах, чи буде обігрів, чи буде як приготувати їжу… А потім на місці, коли вже все зрозуміло, то все просто — виконуєш свою роботу і все добре”, — розповідає він.
Бригаду поселили у відомчому санаторії Київського водоканалу. Умови, каже Олександр, були хороші, з харчуванням проблем не було. Одразу по приїзду вони почали роботу на об’єкті, сподіваючись ввечері відпочити. Вночі першого дня бригада прокинулася від вибухів — був черговий масований обстріл Києва, тож замість сну вони спустилася в бомбосховище.
“День пропрацювали — і от так “відпочили””, — каже Олександр.
Працівники Житомирського водоканалу усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надав Суспільному Олександр Ліпша
Він чесно говорить, що під час таких поїздок відчуває страх, проте це не заважає.
“Всі бояться, мабуть. Але тут не стоїть питання “не поїду допомагати, бо страшно”, а стоїть питання, що люди потребують допомоги”, — замислившись на кілька секунд відповідає Олександр.
Розповідає, що в Києві на відновленні комунікацій у будинках працюють аварійні бригади з різних міст України, але з’ясовувати, хто та звідки часу не було.
“Вранці я набирав людину, яка мені скидала адресу аварії. Ми їхали туди і одразу починали працювати. Комунікувати з кимось, скажімо так, не було особливо часу. Весь час хотілося більше допомогти людям, а не просто відбути відрядження”, — говорить чоловік і додає, що за день його команда намагалася “закривати” по дві-три аварії.
Працівники Житомирського водоканалу усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надав Суспільному Олександр Ліпша
Бригада тиждень лагодила аварії на зовнішніх водогонах. Тобто весь час працювали в морози на вулиці. Робочий день починався близько восьмої ранку, а закінчувався, коли о восьмій вечора, а коли і опівночі. Грілися чоловіки по черзі у своїй "аварійці", використовуючи пічку-”буржуйку”, обідали там же, коли був час. Працювали навіть під час повітряної тривоги.
“Де зараз безпечно?” — жартує Олександр. І додає, що іноді навіть не знали, що була тривога, бо, коли немає світла сигнал не завжди лунає, а мобільний зв’язок погано працює. Тож, дізнавалися або, коли над головою “бахкало”, або вже ввечері, коли під час вечері дивилися сповіщення на телефоні.
Для майстрів, каже, нічого нового у цій поїздці не було, а робота така їм вже давно звична.
“Все, як в Житомирі. Приїжджаєш — аварія. Викликають представників всіх відповідних служб, щоб при розкопках не пошкодити інші мережі (електрику, тепломережі, газопроводи). Вони надають свої схеми, ми узгоджуємо роботи, розкопуємо місце аварії, лагодимо, переїжджаємо на іншу аварію. Так, мороз, холодно. Завжди стараемся максимально відкачувати воду, щоб дійсно не по коліна вона була у ямі. Звісно що важко, маємо постійний контакт з холодною водою. Знаєте, у нас жартують, що наша робота не пильна, але трішки мокра”, — по голосу чути, що Олександр вже всміхається і не такий суворий і серйозний, як кілька годин тому, тож розпитую, як вони спілкувалися з людьми під час роботи.
Працівник Житомирського водоканалу працює над усуненням аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надав Суспільному Олександр Ліпша
Чоловік каже, що вони зустрічали тільки привітних людей: за тиждень роботи у Києві мешканці будинків, біля яких вони лагодили трубопроводи, кілька разів приносили житомирським водоканалівцям бутерброди, чай та яблука.
“Тут є будинки, які сидять більше тижня без тепла, без світла. І коли в цьому районі ще й аварія на водогоні, люди залишаються без комунікацій зовсім… Вони дякували за роботу нашу, бо бачили, як ми працюємо, в яких умовах і як довго”, — розповідає Олександр.
Зізнається, що подяка людей дуже приємна, проте роботу вони роблять не за ради подяки.
“Цю професію далеко не всі обирали тому, що так життя вимушено склалося. Більшість обрали свідомо. І для мене особисто, і для багатьох наших працівників, як би пафосно це не прозвучало, водопровідна справа — це справа, якій ми присвячуємо своє життя. Це одночасно і робота і як хобі. Якщо у людини є якісь захоплення і людина їх робить працею свого життя, звісно що вона отримує задоволення, надихається на подальшу роботу, коли має логічне завершення того проекта чи тої задумки, яку вона виконує. Так само в нашій роботі. Ми вболіваємо за роботу і хочемо, щоб в усіх домівках була вода”, — каже майстер.
Працівник Житомирського водоканалу працює над усуненням аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надав Суспільному Олександр Ліпша
Розповідає про водопровідну справу, в деталях, пояснюючи кожен процес шляху води у крани.
“Коли людина відкриває в себе в домівці кран і з нього тече вода, це здається дуже простим і буденним. А це складний процес, у якому задіяна велика кількість людей. Воду потрібно десь підняти (з річки, чи з свердловини). Потім очистити, транспортувати… Мають насоси працювати, має бути прокладена мережа, яку потрібно тримати в справному стані, якість води попередньо мають перевірити… Багато людей мають виконати багато роботи, перш ніж з крану потече вода. Не всі це розуміють. Є люди, які думають, що це сидить десь диспетчер недалеко від будинку, який вмикає-вимикає кнопками на пульту волу і одна бригада, яка щось десь іноді ремонтує і від цього залежить вода…”
Працівники Житомирського водоканалу усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Олександр Мошенецький
Працівник Житомирського водоканалу працює над усуненням аварії. Київ. Січень 2026 року. Олександр Мошенецький
Працівники Житомирського водоканалу усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Олександр Мошенецький
Працівники Житомирського водоканалу усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Олександр Мошенецький
“А труба вже теплішає!”
Аварійну бригаду Житомиртеплокомуненерго вдалося “зловити” за кілька хвилин до обіду. Вони вже завершували роботи на технічному, 18-му поверсі столичної багатоповерхівки, та проводили перевірку. Хоча приміщення, де працює бригада, на даху — тут повна темрява. Стелі з низькими балками. Щоб дійти до майстрів доводиться пригнувши голову пробиратися через сплетіння кабелів і труб. Підсвічую шлях ліхтариком телефону. Під ногами хрумить зальодяніла кірка пташиного посліду. Буквально кожні кілька метрів на землі лежать рештки самих птахів.
“А тут обережно, тут голубка на пташенятах сидить, не злякайте”, — каже мені хтось у спину, висвітлюючи ліхтариком щось незрозуміле у кутку.
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Пташенята голуба. Київ. Січень 2026. Суспільне Житомир
В якийсь момент здається, що тут навіть холодніше, ніж на вулиці.
“О, а труба вже теплішає!”, — радісно кричить один з майстрів, торкаючись до труб.
“Я ж казав, що все вийшло”, — відповідає йому голос з іншого кінця горища.
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомирє
Тут і на схожих горищах, а також у підвалах і підїздах іноді у повній темряві та майже завжди у холоді працюють тепловики, щоб допомогти повернути тепло у домівки людей. Лагодили прориви, відігрівали замерзлі труби та робили інші аварійні роботи для відновлення централізованого опалення.
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Працівник Житомиртеплокомуненерго відігріває замерзлі труби. Київ. Січень 2026. Фото надане Андрієм Мирончуком
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надане Андрієм Мирончуком
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надане Андрієм Мирончуком
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Фото надане Андрієм Мирончуком
Працівники Житомиртеплокомуненерго усувають аварії. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Пройшовшись горищем, спускаюся з бригадою ліфтом униз. Чоловіки розказують, що коли немає світла, доводиться десятки разів на день пішки підніматися на дах, а потім спускатися у підвал. Тож, коли є світло — намагаються їздити у ліфті. Питаю, чи не бояться застрягнути — віджартовуються, що їм щастить, бо жодного разу такого не було. Хтось тихенько додає, що у бригади з іншого міста такий випадок все ж був — на кілька годин застрягло у ліфті два майстри.
Ліфт. Фото надане Андрієм Мирончуком
Під будинком тепловики показують свою "аварійку". Розказують, як раніше їздили у інші українські міста допомогти долати наслідки російських атак на цивільну інфраструктуру, як добре до них ставляться місцеві — і раніше, і зараз тут, у Києві: навіть вночі в мороз -15 їм приносили гарячий чай. Кажуть, що живуть у гуртожитку по кілька осіб у кімнаті та що їх годують три рази на день. А ще розповідають про випадки, як не лише повертали у будинки тепло, але й запобігали конфліктам між мешканцями.
Підлога у кутку аварійної машини. Київ. Січень 2026. Суспільне Житомир
Працівники Житомиртеплокомуненерго. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
За словами майстрів, проблема з опаленням після систематичних ворожих нашої інфраструктури посилили високі морози та людський фактор. Очільник бригади, майстер сьомої дільниці Житомирського теплокомуненерго Андрій Лях розповідає, що у деяких квартирах мешканці переробляють внутрішні системи: виводять батареї на лоджії, під’єднують теплу підлогу до централізованого опалення або прибирають перегородки між кімнатами та лоджіями. Усе це не передбачено технічними умовами і викликає проблеми.
“Самовільні зміни в квартирах порушують циркуляцію теплоносія. Система потребує більшого тиску, а будь-який збій — з електрикою чи насосами — одразу “кладе” опалення в усьому стояку. Якби не обстріли та морози, ці проблеми виявилися б не скоро і не так одночасно і критично. Останній приклад — сусідній будинок. Двадцять родин довгий час були без тепла через те, що одна людина винесла батарею на лоджію. Квартиру здали в оренду. Орендарка поїхала на тривалий час з міста і залишила двері на лоджію відчиненими. Стінка лоджії нічим не утеплена і після обстрілів, коли почалися проблеми з опаленням, батарея замерзла, і через це замерз весь стояк. Ми зробили всі аварійні роботи по будинку, але саме у цей стояк повернути тепло не могли довго, бо не могли потрапити у квартиру. Добре що вдалося знайти орендодавця і вирішити проблему. У мешканців через це був внутрішній конфлікт, але я і хлопці, як могли, так його максимально згладили, бо усі ми — люди, і все в житті буває”, — щиро усміхається майстер.
Андрій Лях, майстер КП "Житомиртеплокомуненерго". Суспільне Житомир
Чоловіки позують на фоні своєї “аварійки”. Хтось дає мені цукерку. На автоматі кладу в кишеню.
Працівники Житомиртеплокомуненерго. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Працівники Житомиртеплокомуненерго. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Працівники Житомиртеплокомуненерго. Київ. Січень 2026 року. Суспільне Житомир
Очільник бригади відпускає майстрів на обід, а сам вирішує трішки мене провести.
“У березні буде рік, як мене "списали" з війська. За віком. Мені виповнилося 60. Тож, повернувся працювати на своє теплокомуненерго. У нашій аварійній бригаді двоє з шести людей служили”, — розповідає Андрій Лях.
Запитую, що він відчуває, коли повертають тепло у домівки. Майстер задумується на пару секунд. Усміхається.
“Знаєте, є така приказка: “Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе”. Зараз ми людям зробили трішки комфортнішим життя, і це добро повернеться до кожної людини, хоч в Житомирі, хоч в Києві. Тому допомагати людям — це обов'язкове заняття. І воно приносить радість, задоволення не тільки тому, кому роблять це добро, але й тому, хто це добро робить”, — тепло говорить чоловік.
Прощаючись, знімаю рукавички і тисну йому руку, подумки тиснучи руку усім майстрам, аварійним бригадам, слюсарям, сантехнікам, водопровідникам, електрикам та усім тим, хто повертає світло, воду і тепло у наші домівки.
Сідаючи в маршрутку, намацую у кишені цукерку. Розгортаю обгортку та бачу, що це — моя улюблена, і у промерзлій маршрутці мені стає трішки тепліше.
Джерело:Суспільне Житомир
Джерело:Суспільне Житомир
