Україні — 35. І людям, які народилися у 1991 році, — теж 35. Це покоління, яке зростало разом із незалежною державою, бачило її зміни, труднощі й досягнення.
Напередодні Дня Незалежності розповідаємо історію одного з ровесників нашої держави — муляра бригади з будівництва та перекладки водопровідних мереж КП «Житомирводоканал» Романа Ніколайчука, який щодня своєю працею допомагає забезпечувати місто водою та відновлювати його інфраструктуру.



Ви народилися в 1991 році? Що для Вас означає бути ровесником Незалежної України?

«Бути ровесником незалежної України — означає рости і розвиватися разом із державою, бачити її труднощі, зміни, досягнення. Ми разом пройшли шлях становлення, і я горджуся тим, що народився в один рік із нашою державою».

Якою була Україна в роки Вашого дитинства? Якою Ви бачите її зараз?
«Тоді Україна була іншою: менше можливостей, старі технології. Інший тип життя був. Сьогодні Україна стала сучаснішою, відкритішою, впевненішою у собі. Раніше ми дивилися на інші країни і думали, що нам буде дуже тяжко досягнути їхнього рівня, а зараз показали, що ми можемо бути кращими у всіх галузях, у всіх напрямках. І ми стаємо кращими, попереду буде досягнуто ще багато вершин. Зараз ми себе показуємо більш розвиненими, більш сучасними».


Якими Ви бачите нас як націю?
«В українцях мені подобається доброта і відкритість. Ми, українці, відкриті один до одного. Доля нашої країни мусить бути кращою, бо ми на це заслуговуємо. Здається, що шлях пройдено невеликий, але уже багато чого зроблено».

Водоканали — підприємства, від життєдіяльності яких залежить життя кожної людини у місті. На водоканал Ви прийшли нещодавно: що Вас найбільше здивувало, вразило у роботі підприємства?
«Не працюючи на водоканалі, я мав спрощене уявлення про функціонування підприємства. Коли прийшов і побачив — осягнув масштаби і кількість людей, задіяних у процес забезпечення міста водою. Від очей містян приховано дуже багато процесів. І з тією кількістю процесів, яким ми даємо раду, ми маємо собою пишатися, і люди — теж. Ці процеси ідуть і вдень, і вночі, і у свята».



Ким Ви працюєте на підприємстві? Що входить до Ваших обов’язків?
«Я працюю муляром у бригаді будівництва та перекладки водопровідних мереж. У мої обов’язки входить виконання робіт після ліквідації проривів, після усунення провалів колекторів, встановлення люків, ремонт колодязів, підсипки, виконання робіт із благоустрою, відновлення дорожнього покриття».

Чого людина з вулиці не зрозуміє про роботу водоканалу, доки сама тут не попрацює?
«Водопостачання і водовідведення — безперервний і тяжкий процес. Люди не бачать, що відбувається за завісою, зі скількох процесів складається послуга, якими силами долаються труднощі. Не кожен це розуміє. Усі звикли бачити результат, а потрібно розуміти, що коли вода зупиняється — всі включаються в роботу і вкладають усі свої сили».

Якими Ви бачите водоканалівців?
«Люди, які працюють на водоканалі, терплячі, відповідальні, професіонали своєї справи. Щоб працювати на водоканалі — треба, щоб ця робота подобалася. Ми, наприклад, коли їдемо і бачимо провалені люки чи провалля, навіть у свої вихідні і святкові дні даємо заявки, не чекаючи, що це зробить чи аварійна бригада, чи ще хтось. Свою справу потрібно любити».

Чого навчили старші колеги, які пропрацювали тут десятиліттями? Чого може навчити старших молоде покоління?
«Мій колега Юрій, коли я прийшов, навчив мене до робіт будь-якої складності ставитися спокійно. Навіть якщо маємо якесь нетипове завдання, яке не знаємо, як виконати: стаємо, спокійно обговорюємо і робимо. Ми, як молоде покоління, пропонуємо нові підходи і технології в роботі».

Поділіться якоюсь особливою ситуацією з Вашого професійного життя
«Наша бригада була якось задіяна в процес перекладки каналізаційних мереж: цілодобово, позмінно працювали по 2 людини на мотопомпах, відкачуючи стоки, щоб хлопців, які замінювали колектор, не затоплювало ними. Ми були на зв’язку один із одним весь час, навіть о 2-й годині ночі могли зателефонувати і спитати: «Що ти? Як ти?» Під’їжджали один до одного, підвозили те, чого потребував інший... І робота робилася, і підтримка відчувалася. Я тоді тільки прийшов на роботу і одразу побачив згуртованість водоканалу: всі працюють, всі допомагають один одному. Ми тоді здружилися».



Вам — 35 і Україні — 35. Що б Ви хотіли побажати Україні і своєму поколінню?
«Україні я бажаю миру, розвитку, процвітання, а людям мого покоління — здоров’я, сили, впевненості у майбутнє і можливості будувати сильну і успішну державу. Ми з нашою харизмою, з нашою добротою, цілеспрямованістю, з силою і мужністю воїнів, яку вони проявляють на полі бою, вистоїмо».