Дуже відкрита і легка, завжди привітна і готова допомогти, економіст відділу аналітично-облікової роботи Ірина Слідзевська завжди жартує, що встигла пропрацювати майже в усіх відділах підприємства. Вона бездоганно виконувала свої обов'язки, працюючи з людьми в абонентському, загальному, відділі по роботі з вимірювальними приладами, і не менш старанно нині опрацьовує платежі за послуги водопостачання та водовідведення. Її секрет - у швидкому опановуванні необхідних навичок. Ірина зізнається: хоча вже не працює безпосередньо з абонентами, до цих пір в місті зустрічає людей, які звертаються до неї: "Дівчино з водоканалу, доброго дня"!
“На водоканалі я працюю вже 17 років — з 22 грудня 2004 року. Моя перша робота — весільний салон, у якому мені дуже подобалось працювати, адже я люблю “живе” спілкування з людьми, легко знаходжу з ними спільну мову і це для мене набагато цікавіше, ніж “робота з папірцями”. Але це була робота з дуже складним графіком”.
“Свій трудовий шлях на водоканалі я почала з посади контролера. Потім працювала оператором, майстром. Зараз займаю посаду економіста, опрацьовую платежі за послуги водопостачання та водовідведення. Зміна посад дається складно... Мені подобається стабільність, але так склалося, що я працювала майже в кожному відділі. Свого часу мені пропонували очолити відділ по роботі з боржниками, але я відмовилась — це робота не для мене, а мені важливо, щоб те, що я роблю, було до душі. Найскладніше було працювати на посаді майстра — я щоранку приймала роботу контролерів, ходила з ними на перевірки”.
“Я дуже вимоглива до себе і до інших. Тож мої контролери завжди знали, що зі мною можна поговорити, але робота повинна бути зроблена. Вони сумлінно ставились до своїх обов’язків”.
“Свого часу я працювала безпосередньо з абонентами. Я завжди знаходила спільну мову із ними. Деякі абоненти, у яких я приймала показники, досі телефонують, а коли йду містом, то часом чую: “Дівчино з водоканалу, доброго дня!””
“Я люблю проживати своє життя з гумором, посміхаючись. Свого часу я працювала у відділі по роботі з вимірювальними приладами. Мені дуже легко і комфортно працювалось з Людмилою Миколаївною. Ми з нею встигали і повчитись, і посміятись, і пожартувати над колегами. Був випадок, коли ми відправили працівника на фіктивне пломбування до мене додому, де на нього чекала моя сестра з пляшкою пива, — ми зробили йому сюрприз до свята. Якось ми з нинішньою начальницею кол-центру Надією Колесник роздрукували оголошення про те, що продається машина нашого колеги і прикріпили його до заднього скла його автівки. Він нам досі згадує цей жарт (сміється). Ми були дуже дружні тоді".
“У кожному відділі є люди, з якими мені подобається спілкуватися. У своїх колегах я найбільше ціную доброту, простоту, вони завжди підтримають та допоможуть”.
“Зараз займаю посаду економіста, до моїх обов'язків входить: щоденний контроль касових банківських операцій, надання бази даних споживачів до установ, що здійснюють прийом платежів за послуги водопостачання та водовідведення, після закриття місяця формую аналітичні звітності”.
“Моя мама також працювала на водоканалі більше 20 років. Вона у мене активна, дуже мені допомагає: разом з татом вони займаються моїм садом та городом. Я також люблю вирощувати квіти. У мене влітку весь час відкритий балкон, він весь заквітчаний. Люблю, коли все цвіте”.
“Ми з чоловіком виховуємо сина Іллю, він з 5 років займається футболом, грає за “Полісся” і йому дуже подобається. Найгірше покарання за провину для нього — те, що не дозволимо піти на тренування з футболу. А ще його дуже цікавить політика. Він ніколи не буде займатись тим, що йому нецікаво або не подобається. Є в мене ще один “синочок” — Ральф — німецька вівчарка. Коли побудували будинок, чоловік сказав: “Потрібен пес”. Ось так у нашому житті з’явилася собака”.
“Вільний час я проводжу по-різному: я — домосід, а чоловік любить подорожувати, він любить гори, а я люблю море. Але навіть якщо їдемо на море, то відвідуємо всі виставки, музеї, які є поруч. Чоловік і син люблять рух, вони наче жабки-мандрівниці”.
“Я розумію, що наше місто не найпрекрасніше, але їхати звідси нікуди не хочу. Рідний брат чоловіка живе в Німеччині, чоловік неодноразово пропонував мені переїхати туди, але я хочу жити в Україні. Люблю своє місто, бо воно рідне — я тут народилась, тут зростала”.
