Завідувачка архіву Інна Ускова проводить роботу з ведення архівної справи в виробничо - технічному відділі, організовує та забезпечує зберігання документів, які надійшли до архіву. В неї завжди все упорядковано, систематизовано та розкладено по поличкам. Інна Олександрівна завжди зустрічає з усмішкою і теплом, та з радістю готова прийти на допомогу як колегам, так і споживачам.
“Мій трудовий шлях на водоканалі почався відносно недавно. До цього я працювала в економічній сфері: тривалий час працювала в банках і пройшла непростий шлях від приймальні директора до заступника головного бухгалтера. Я займалась обслуговуванням клієнтів, тому доводилось спілкуватись з великою кількістю людей, а це дещо втомлює. Вирішивши змінити роботу, розмістила своє резюме, в якому вказано значний досвід роботи в економічній сфері та дві вищих освіти: багато хто з роботодавців зацікавився, але у мене не було бажання продовжувати працювати в економічній сфері. На той момент, коли мені зателефонували з водоканалу, я працювала в таборі відпочинку дітей в групі для діток з особливими потребами — робота була дуже важка, але й цікава водночас. Я сама мама двох дітей і для мене нормально, коли для дітей все найкраще, коли про них піклуються. А, працюючи вихователем в тому таборі, я з жахом зрозуміла, що є дітки, які навіть не знають, що таке мити ноги перед сном. У той час, коли у мого сина в 10 років вже був 2-й розряд із шахів, вони не знали, що це таке шахи, хоча й були його однолітками”.
“Після завершення своєї банківської кар’єри, я певний час була підприємцем і займалась трубами, тому, коли мені запропонували попрацювати на водоканалі, це мене зацікавило. Наразі я займаю посаду завідувача архівом. Люблю працювати з документами, люблю, коли в мене все систематизовано та приведено в порядок. Коли я почала працювати архіваріусом, було складно, адже архів ніби й був, але порядку в ньому не було. Довелось починати все спочатку, систематизувати усі наявні документи, аби з ними було зручно працювати. Упорядковувати документи — це все одно, що упорядковувати своє життя. Мені це приносить задоволення. Коли документація систематизована та упорядкована — набагато легше та швидше працювати, знаходити необхідні матеріали”.
“В архіві нашого підприємства зберігаються технічні умови та проєктна документація приватного сектору та юридичних осіб. Я її усю перевіряю, сканую, відновлюю за потреби. З цієї документації ми можемо дізнатись розташування мереж водопостачання та каналізування, що необхідно під час виконання робіт трубопроводах міста. Проєктна документація необхідна і мешканцям приватного сектору, які встановлюють лічильники. Коли я її знаходжу для наших абонентів — вони дуже радіють, адже це дозволяє їм зекономити кошти на повторному виготовленні. Нещодавно я знайшла проєктну документацію разом зі старими сімейними фотознімками. Коли я повідомила про це власника житла — його радості не було меж, бо він вважав, що ці фото вже давно втрачені”.
“Ще була історія, коли до мене звернулась молода сімейна пара, яка придбала будинок, але попередній власник не надав їм проєкт на будинок. Вони хотіли встановити лічильник, але без проєктної документації не могли цього зробити. Ми знайшли цей проєкт у архіві. Молодята були дуже задоволені та вдячні, адже виготовлення нового проєкту коштує немалих грошей — орієнтовно це 7-8 тисяч гривень, окрім того, це займає чимало часу. Я отримую радість та задоволення, коли можу приносити користь іншим людям”.
“Я маю 2 сини. Різниця у віці у них 14 років. В чомусь вони однакові, а в чомусь — наче два різних полюси. В кожного з них свій характер. Старший наразі перебуває в зоні ООС. Молодший син також хоче стати військовим, як і його дідусь та брат. Мій батько був військовим і дуже хотів, щоб і внуки також обрали цей шлях. Народилась я в Байконурі, там, де літали ракети. Тому щороку ми з моєю подружкою хмельничанкою, з якою там познайомилися, завжди вітаємо одна одну 12 квітня з Днем космонавтики, тому що ми “космічні дівчатка” (сміється). Мого батька вже 22 роки немає, але я думаю, що він зверху все бачить та тішиться, що внуки ідуть тим самим життєвим шляхом, яким ішов він, і що він є янголом-охоронцем для моїх дітей. Мій старший син неодноразово був на передовій, потрапляв під обстріли, тому сивини в мене чимало. Це важко. Коли він на передовій, я завжди тримаю телефон біля себе, завжди хвилююсь, постійно заходжу до церкви попросити захисту для сина. Завжди готую і передаю на передову смаколики, консервацію. На Паску обов’язково печу і передаю хлопцям пасочки, яєчка, ковбаску”.
“Я живу в приватному будинку, тому завжди є куди витратити вільну хвилинку (сміється): в мене є і власна городина, і плодові дерева, клумба з великою кількістю квітів — троянд, ромашок, лілій, гвоздик, нарцисів. Минулоріч під час карантину відкрила для себе “теплі грядки” і мені дуже сподобалось вирощувати на них овочі. Ми “збиваємо” ящички для вирощування овочів разом із сином. Вночі в’яжу, інколи вишиваю”.
“Дуже люблю подорожувати. Дякуючи захопленню сина шахами і шаховим турнірам, об’їздила майже всю Західну Україну. Під час одного з турнірів ще з однією мамою готували їжу на 15 чоловік — нам це приносило задоволення. Ми дуже дружні, у нас уже утворилася шахова родина. Молодший син зараз вже у 8 класі, а шахами почав займатись з першого класу. За цей час здобув вже більше 20 медалей та відзнак”.
“На жаль, карантинні обмеження значно обмежили спілкування та поїздки. Люди в живому спілкуванні — щасливіші, тому його нічим не може замінити. Мрію, щоб усе стало на свої місця і ми повернулися до життя у “звичайному” режимі”.
“Мій трудовий шлях на водоканалі почався відносно недавно. До цього я працювала в економічній сфері: тривалий час працювала в банках і пройшла непростий шлях від приймальні директора до заступника головного бухгалтера. Я займалась обслуговуванням клієнтів, тому доводилось спілкуватись з великою кількістю людей, а це дещо втомлює. Вирішивши змінити роботу, розмістила своє резюме, в якому вказано значний досвід роботи в економічній сфері та дві вищих освіти: багато хто з роботодавців зацікавився, але у мене не було бажання продовжувати працювати в економічній сфері. На той момент, коли мені зателефонували з водоканалу, я працювала в таборі відпочинку дітей в групі для діток з особливими потребами — робота була дуже важка, але й цікава водночас. Я сама мама двох дітей і для мене нормально, коли для дітей все найкраще, коли про них піклуються. А, працюючи вихователем в тому таборі, я з жахом зрозуміла, що є дітки, які навіть не знають, що таке мити ноги перед сном. У той час, коли у мого сина в 10 років вже був 2-й розряд із шахів, вони не знали, що це таке шахи, хоча й були його однолітками”.
“Після завершення своєї банківської кар’єри, я певний час була підприємцем і займалась трубами, тому, коли мені запропонували попрацювати на водоканалі, це мене зацікавило. Наразі я займаю посаду завідувача архівом. Люблю працювати з документами, люблю, коли в мене все систематизовано та приведено в порядок. Коли я почала працювати архіваріусом, було складно, адже архів ніби й був, але порядку в ньому не було. Довелось починати все спочатку, систематизувати усі наявні документи, аби з ними було зручно працювати. Упорядковувати документи — це все одно, що упорядковувати своє життя. Мені це приносить задоволення. Коли документація систематизована та упорядкована — набагато легше та швидше працювати, знаходити необхідні матеріали”.
“В архіві нашого підприємства зберігаються технічні умови та проєктна документація приватного сектору та юридичних осіб. Я її усю перевіряю, сканую, відновлюю за потреби. З цієї документації ми можемо дізнатись розташування мереж водопостачання та каналізування, що необхідно під час виконання робіт трубопроводах міста. Проєктна документація необхідна і мешканцям приватного сектору, які встановлюють лічильники. Коли я її знаходжу для наших абонентів — вони дуже радіють, адже це дозволяє їм зекономити кошти на повторному виготовленні. Нещодавно я знайшла проєктну документацію разом зі старими сімейними фотознімками. Коли я повідомила про це власника житла — його радості не було меж, бо він вважав, що ці фото вже давно втрачені”.
“Ще була історія, коли до мене звернулась молода сімейна пара, яка придбала будинок, але попередній власник не надав їм проєкт на будинок. Вони хотіли встановити лічильник, але без проєктної документації не могли цього зробити. Ми знайшли цей проєкт у архіві. Молодята були дуже задоволені та вдячні, адже виготовлення нового проєкту коштує немалих грошей — орієнтовно це 7-8 тисяч гривень, окрім того, це займає чимало часу. Я отримую радість та задоволення, коли можу приносити користь іншим людям”.
“Я маю 2 сини. Різниця у віці у них 14 років. В чомусь вони однакові, а в чомусь — наче два різних полюси. В кожного з них свій характер. Старший наразі перебуває в зоні ООС. Молодший син також хоче стати військовим, як і його дідусь та брат. Мій батько був військовим і дуже хотів, щоб і внуки також обрали цей шлях. Народилась я в Байконурі, там, де літали ракети. Тому щороку ми з моєю подружкою хмельничанкою, з якою там познайомилися, завжди вітаємо одна одну 12 квітня з Днем космонавтики, тому що ми “космічні дівчатка” (сміється). Мого батька вже 22 роки немає, але я думаю, що він зверху все бачить та тішиться, що внуки ідуть тим самим життєвим шляхом, яким ішов він, і що він є янголом-охоронцем для моїх дітей. Мій старший син неодноразово був на передовій, потрапляв під обстріли, тому сивини в мене чимало. Це важко. Коли він на передовій, я завжди тримаю телефон біля себе, завжди хвилююсь, постійно заходжу до церкви попросити захисту для сина. Завжди готую і передаю на передову смаколики, консервацію. На Паску обов’язково печу і передаю хлопцям пасочки, яєчка, ковбаску”.
“Я живу в приватному будинку, тому завжди є куди витратити вільну хвилинку (сміється): в мене є і власна городина, і плодові дерева, клумба з великою кількістю квітів — троянд, ромашок, лілій, гвоздик, нарцисів. Минулоріч під час карантину відкрила для себе “теплі грядки” і мені дуже сподобалось вирощувати на них овочі. Ми “збиваємо” ящички для вирощування овочів разом із сином. Вночі в’яжу, інколи вишиваю”.
“Дуже люблю подорожувати. Дякуючи захопленню сина шахами і шаховим турнірам, об’їздила майже всю Західну Україну. Під час одного з турнірів ще з однією мамою готували їжу на 15 чоловік — нам це приносило задоволення. Ми дуже дружні, у нас уже утворилася шахова родина. Молодший син зараз вже у 8 класі, а шахами почав займатись з першого класу. За цей час здобув вже більше 20 медалей та відзнак”.
“На жаль, карантинні обмеження значно обмежили спілкування та поїздки. Люди в живому спілкуванні — щасливіші, тому його нічим не може замінити. Мрію, щоб усе стало на свої місця і ми повернулися до життя у “звичайному” режимі”.
