У Києві відбулася конференція “Вода у промисловості”, на якій фахівці обговорювали питання водної кризи в Україні та злободенну проблему очищення стічних вод. Представники Держекоінспекції, Держводагенства, Комітету водної політики PAEU та Комітету відповідальності впровадження Протоколу про воду і здоров’я ЄЕК ООГ і ВООЗ, громадські активісти, працівники галузі водопровідно-каналізаційного господарства, науковці обговорювали головні виклики сфери, правила для підприємств, покликані сприяти впровадженню інновацій, новітніх технологій, рішень і обладнання для водопостачання, водопідготовки та водоочищення.

Наші річки страждають від безвідповідального ставлення — вони забруднені, цвітуть, міліють та зникають. За 30 років в Україні зникло 10 000 річок. Щороку стан річок, озер і підземних вод, які є нашими джерелами водопостачання, лише погіршується. Заступник Голови Держводагенства Павло Гвозденко на заході зауважив, що фахівці фіксують у водоймах навіть наркотичні речовини. Одним із найважливіших завдань, яке стоїть перед нами, — реконструкція існуючих в країні очисних споруд та встановлення локальних очисних, які дозволять якісно очищати забруднені стічні води.

Віце-президент Асоціації “Укрводоканалекологія” Андрій Нікітін у своєму виступі зауважив: “У великих містах ми забезпечені очисними спорудами майже на 100 %, але можу Вас запевнити в тому, що більшість з них зношені і технічно виснажені, і тому не справляються зі своєю основною функцією. А менші очисні споруди в селищах та селах просто не працюють. І коли ми бачимо цвітіння в річках та водоймах, то ми маємо розуміти, що це відбувається саме через поганий стан очисних споруд каналізації. І закономірно, що очистити воду з наших річок стає дедалі важче. Ми маємо проблему, коли наша вода не достатньо очищеною повертається в річку, і маємо воду, яка неочищена просто виливається в грунти і там вже псує грунтові води, які мають живити наші річки. Все це наслідок того, що в цій країні 30 років нічого не робилося: ми не будували очисні споруди, ми не будували каналізаційні колектори, ми знищували водопровідно-каналізаційну галузь, знищували наші підприємства. Навіть коли іноземні інвестори хотіли допомогти, виділити нам кошти ми блокували можливість повернення цих інвестицій. Ми хочемо щось робити, але ми не робимо. Ми не приймаємо необхідні закони, не фінансуємо нашу галузь, не очищуємо річки і ми несвідомо та безвідповідально до цього ставимось”.

У 2002 році в Україні була розроблена Стратегія розвитку водно-каналізаційного господарства, імплементація якої могла би докорінно змінити ситуацію, але відтоді ми, на відміну від інших цивілізованих країн, не зробили нічого для того, щоб зупинити занепад галузі. На сьогодні питання прийняття цього документу та рішучої політики у напрямку реорганізації галузі є нагальним:

“Ця стратегія навчить нас правильно керувати своїми активами, вона вдосконалить наше законодавство, навчить нас правильно будувати фінансові взаємовідносини з іноземними інвесторами, правильно будувати тарифну політику, навчить, як правильно побудувати структуру та ієрархію управління водою від центральних через місцеві органи до комунальних підприємств. Ми маємо донести до наших споживачів, що вони є власниками наших підприємств, ми маємо залучати наших споживачів до відбудови, вони мають зрозуміти, чому тарифи на водопостачання та водовідведення в нашій країні будуть зростати. Ми маємо навчатись. 30 років втраченої компетенції мають бути компенсовані. Як в Житомирі вирішується проблема стічних вод? Ми будуємо сучасні очисні споруди, і вже за рік вони працюватимуть”, — зауважив Андрій Нікітін.

Директорка з інформаційної політики Асоціації “Укрводоканалекологія” Вікторія Яковлєва наголосила на тому, що ситуація з очищенням стоків з кожним роком лише погіршується, адже протягом десятиріч галузь водно-каналізаційного господарства, перебуваючи без державної підтримки, занепадала, підприємства скидали і продовжують скидати у каналізацію забруднюючі речовини, які шкодять нашим водоймам, громадяни безвідповідально користуються каналізацією:

“Наразі в Україні всього 1242 одиниці очисних споруд, 715 з яких потребує негайної реконструкції. Враховуючи те, що всі вони спроектовані та побудовані ще в 50-70-ті роки минулого сторіччя, споруди знаходяться в моральному та технологічному занепаді. За минулий, 2019 рік, 1,5 млрд м3 стічних вод було скинуто на очисні споруди. 80 млн м3 води залишилось взагалі без очистки, а 95 млн м3 — недостатньо очищена вода. І проблема тут полягає аж ніяк не в поганій роботі водоканалів. Справа в тому, що всі ці роки держава взагалі не робила нічого для розвитку водно-каналізаційного господарства. Окрім того, багато підприємств не дотримуються правил скидання стічних вод і скидають перевищені концентрації забруднюючих речовин. Погіршують ситуацію і мешканці міст, які використовують свої унітази в якості смітників. Як бачимо, кожен з нас причетний до того, в якій ситуації нині знаходиться водно- каналізаційне господарство, і кожен може вплинути на те, щоб вона покращилась”.