Лариса Вавілова, майстер виробничої дільниці з експлуатації каналізаційних мереж управління з ремонту та експлуатації водопровідних та каналізаційних мереж, енергійна, життєрадісна жінка,  яка понад 20 років працює на водоканалі та знає про каналізаційні мережі та їх порятунок від сміттєвих заторів усе на світі. Щороку відділ, у якому працює Лариса, усуває близько 10 000 каналізаційних заторів, промиває більше 30 000 метрів каналізаційних мереж, ліквідовує дестяки пошкоджень на каналізаційних мережах, встановлює сотні кришок люків. Лариса Вавілова зусібіч оточена любов'ю: своїх колег, про яких пілкується, як мама, і членів своєї великої сім'ї.



Я працюю на водоканалі більше 20 років. Зараз займаю посаду майстра виробничої дільниці у відділі з обслуговування та експлуатації каналізаційних мереж. У моєму підпорядкуванні 4 бригади, кожна з яких налічує по 5 — 6 чоловік. Наш відділ займається перекладками та прочищанням мереж, установкою люків”.

Більшу частину робочого часу ми прочищаємо мережі проволокою, промиваємо їх. Буду дуже вдячна нашим житомирянам, якщо вони перестануть кидати різний непотріб у каналізаційні люки та унітази, все це забивається, і людям доводиться в холод, мороз, сніг, дощ дуже важко працювати”.

Якщо промиваємо мережі КАМАЗом, то миємо одразу 3 — 4 колодязі, які знаходяться за однією адресою. Окрім того, кожна бригада щодня прочищає по 10 — 12 колодязів вручну — черпаками виймають усе те, що люди туди викидають. Що ми лише не виймали з каналізацій: рулони туалетного паперу, ганчірки, вологі серветки, коробочки з “Растішки”, картопляне лушпиння, “їжачки”, якими миють посуд. Найцікавіше, що ми витягли, це переноска. Виймаємо штани, труси... Перуть люди в тазиках, а потім зливають в унітази разом з водою і речі”.



“У Житомирі люди крадуть каналізаційні люки... За спеціально складеним маршрутом наші обхідники “прочісують” місто на предмет виявлення відкритих люків. Минулого року ми написали у поліцію заяви на викрадення про скоєння крадіжок каналізаційних люків”.

Я обслуговую своїми силами КНС-ку, яка знаходиться поблизу мого будинку (вона обслуговує ще кілька домогосподарств). Профілакторії розвалилися, а КНС-ка лишилася. Її свого часу не передали на баланс водоканалу. Раніше ми платили слюсарю 300 гривень і він ходив і викачував її, а коли він помер (уже 6 років його немає), доводиться качати мені. Качаю напірним колектором. Прокидаюся рано, о 4 годині. Ставлю варити супчик, біжу на КНС-ку, прочищаю решітку: так, як чистять на КНС наші оператори, так і я там”.

Я людина відповідальна, люблю в усьому порядок. Хлопці прислуховуються до мене, а я — до них. У мене найрідніший колектив, дуже дружній”.


У мене є чоловік, дві доньки, зять, три онуки, свекруха, мама, — усі живуть зі мною. Мама лежача, я доглядаю за нею. Меншенькій Даяні 5 місяців, найстаршій Глорії — 9 років, Ігнатику — 2 роки і 7 місяців. Моя сім’я — це моє життя. На мене завжди чекають вдома; ті, хто уміють, телефонують і запитують, коли я повернуся”.

Я люблю своє місто за його красиву природу, за те, що воно обрамлене лісом, за те, що у нас є річка, в якій можна скупнутися. Тут виросли мої діти, тут я усіх знаю і усі знають мене”.