Асоціація «Укрводоканалекологія» проаналізувала стан водопровідно-каналізаційного господарства України. Проблема зношеності очисних споруд води та каналізації, водопровідних та каналізаційних мереж є загальнонаціональною, адже жоден тариф не в змозі вирішити питання одночасної заміни мереж на нові по будь-якому комунальному підприємству України. Їх заміна потребує багатомільярдних інвестицій.
Споруди забору, транспортування та розподілу води збудовані 60 – 70 років тому. Вони характеризуються надлишковою потужністю, високим енергоспоживанням, незадовільним станом, низьким ККД. Всі джерела водопостачання на час проєктування та будівництва водозаборів та очисних споруд належали до 1-го класу, наразі ж стан абсолютної більшості водозаборів є незадовільним, – очисним спорудам важко «впоратися» із дуже забрудненою водою.
Системи транспортування та очищення стічних вод збудовані ще у 60 – 80-х рр. Вони також перебувають у незадовільному стані і не відповідають вимогам часу, а тому ефективність очищення стоків в країні є низькою.
Більше 40% (72,2 тис км) водопровідних мереж в Україні є зношеними та аварійними. Каналізаційних мереж, які перебувають у незадовільному стані, – 39,2% (20,2 тис км). Показник аварійності таких трубопроводів є дуже високим.
Протяжність водопровідних мереж КП "Житомирводоканал" – 528 км, протяжність каналізаційних трубопроводів – 263 км. Із них ветхими та аварійними є відповідно 322 км (61%) та 183 км (70%). Протягом останніх двох років у місті за сприяння Світового банку вдалося замінити майже 10 км найбільш аварійних магістральних водогонів. Водночас за власні кошти підприємство замінює 5 – 6 км мереж на рік.
